Минає рік від часу набуття чинності «антитоталітарних законів» в Україні, але у деяких західних виданнях ще досі не вгамувалися пристрасті щодо «ревізії історії», «відбілювання нацистських колаборантів» та «запровадження цензури», якою нібито займається Інститут національної пам’яті на чолі з Володимиром В’ятровичем. В останньому номері американського часопису Foreign policy Джош Коген взявся, серед іншого, розвінчувати те, що працівники інституту і їхні численні колеги в Україні та поза її межами, вважають беззаперечним успіхом – відкритість архівів спецслужб.
Чергова публікація Джоша Когена в часописі Foreign policy називається «Історик відбілює минуле України». У ній автор, посилаючись на низку істориків, стверджує, що в Україні запроваджується «єдиний погляд на національну історію часів Другої світової війни, що наголошує на радянських злочинах, героїзує українських націоналістичних бійців і одночасно відкидає ту важливу роль, яку вони відіграли в етнічних чистках поляків та євреїв між 1941-м та 1945 роком після нацистського вторгнення в Радянський Союз».
З цією метою, стверджує Джош Коген на сторінках журналу, який, за словами редакції, читає майже 2,5 мільйони людей щомісяця у всьому світі, що українські вчені з Інституту національної пам’яті займаються фальсифікацією історичних документів в архівах.
Цитуючи професора Джефрі Бйордса, що спеціалізується на російській та радянській історії, з Північно-Східного університету, він говорить, що книжка з документами з архіву на 898 сторінках, яка була підготовлена одним з колег В’ятровича, була сфальсифікована.
«Я бачив оригінали, зробив копії і порівняв їх роздруківку з оригіналами», – говорить професор, звинувачуючи працівників інституту в тому, що прибрали з документів усе критичне щодо керівництва ОУН-УПА, однак не називаючи самої книжки.
Багато звинувачень, але бракує доказів
Ці звинувачення здивували Володимира В’ятровича, який говорить, що стаття настільки неправдива, що для того, щоб на неї відповідати, «треба було б писати коментар до кожного рядка». Що ж до неназваної книжки, то Володимир В’ятрович губиться у здогадках, про що йдеться.
«Чесно кажучи, я не знаю, про яку книжку він говорить. З тих збірників документів, які я друкував, я можу назвати збірник документів про польсько-українські стосунки, двотомник виданий у 2011 році. І жодних звинувачень, навіть від польських істориків, які є моїми гострими опонентами, що там є щось сфальшоване, ніколи не було і не може бути. Бо документи, які друкуються з посиланням на тепер уже відкриті архіви, і кожен з охочих може їх перевірити», – пояснює Володимир В’ятрович.
Колега В’ятровича з чеського Інституту вивчення тоталітарних режимів, історик, який спеціалізується на періоді Другої світової війни в Україні, Давид Свобода говорить, що саме цей період надзвичайно поляризує істориків. Та в його інтерпретації, на його думку, обидва табори роблять помилку.
«Певна помітна частина талановитих українських істориків, замість проблематизації ОУН-УПА, – і я під цим не маю на увазі щось негативне, ми як історики все маємо проблематизувати, – вбачають вихід у героїзації. А з другого боку, їхні критики, як пан Коген, а з ним ціла низка відомих західних істориків, замість проблематизації займаються демонізацією», – говорить чеський історик.
Національний наратив ніколи не є науково-нейтральним
Багато істориків і раніше наголошували на тому, що поєднувати роботу дослідницької установи та державного інституту, що формулює політику пам’яті, є проблематичним. Разом з тим, Давид Свобода говорить, що не має жодних сумнівів у професійності Володимира В’ятровича, дослідження якого він сам цитує у своїх працях.
Історик не повинен мати батьківщини. Єдину батьківщину, яку він повинен мати це правдаДавид Свобода
«Я вважаю Володимира В’ятровича гідним поваги і якісним істориком, але він, на мій погляд, належить до тієї частини істориків, які вважають, що історична наука має бути якоюсь психотерапією для народу. Але я вважаю, що історик не повинен мати ані народу, ані батьківщини. Єдину батьківщину, яку він повинен мати – я б сказав так патетично – це правда», – наголошує Давид Свобода.
При цьому він сам усвідомлює, що такий підхід є радше ідеалістичним, адже його не дотримуються, як він каже, «в жодній країні світу», бо всюди в підручниках є присутній так званий «національний наратив», тож чому українці не мають право на власних героїв?
Те, що хтось наголошує на героїзмі УПА, не означає, що він є антисемітом чи прихильником етнічних чистокДавид Свобода
«Те, що хтось наголошує на героїзмі УПА, не означає, що він є антисемітом чи прихильником етнічних чисток. Ми тут і в чеських підручниках маємо дуже односторонній виклад модерної історії, де втрачаються морально проблематичні напівтони», – говорить чеський історик.
Щодо звинувачень на свою адресу і адресу очолюваного ним інституту, Володимир В’ятрович говорить, що не дивується, коли критика «антитоталітарних законів» лунає зі сходу, проте його дивують західні вчені, які «починають бити на сполох про нібито якісь загрози, пов’язані з цим законом, але зберігали цілковиту мовчанку, коли ці архіви були закриті, коли були реальні переслідування істориків».
«На жаль, я не бачив таких публікацій у Foreign policy та інших журналах тоді, коли загрози були реальні», – наголошує Володимир В’ятрович.
