Доступність посилання

«Деморалізація почалась від бездіяльності керівництва» – комбриг, який зміг врятувати унікальну авіаційну техніку в Криму


Командир 10-ї бригади морської авіації ЗСУ Ігор Бедзай

Командир 10-ї бригади морської авіації ЗСУ Ігор Бедзай

Літаки та гелікоптери за лічені хвилини залишили територію заблокованої російськими військовими частини

3 березня 2014 року військові 10-ї бригади морської авіації на аеродромі в селищі Новофедорівка, Сакського району Криму розпочали та успішно провели виняткову в своєму роді операцію. Їхню частину вже впродовж кількох днів блокували російські військові. «Зелені чоловічки» вимагали від авіаторів здати зброю та перейти на сторону Російської

Федерації. З кожним днем зростала небезпека штурму бази. Оскільки 10-а бригада є єдиним схожим підрозділом в українських Збройних силах, то Військово-морські сили ризикували залишитись взагалі без морської авіації, яка є незамінною в разі ведення бойових дій над Чорним морем і здатна атакувати навіть підводні човни противника. Відтак, не чекаючи вказівок від керівництва, заступник командира бригади з льотної підготовки, полковник Ігор Бедзай вирішив евакуювати авіаційну техніку до Миколаєва на місцевий аеродром «Кульбакине». Військовим вдалось уникнути витоку інформації і так організувати операцію, що вже за лічені хвилини після початку три літаки та п’ять гелікоптерів, не зустрівши ніякої протидії з боку росіян, залишили територію частини.

Цей випадок став одним з небагатьох під час анексії Криму, коли українським військовим вдалось уникнути захоплення техніки «зеленими чоловічками». Втім, зберігши літаки та вертольоти, командири не змогли вивести солдатів. З 900 військовослужбовців 10-ї бригади морської авіації ЗСУ лише понад 300 прийняли рішення вийти на материк, інші – зрадили присязі і перейшли на службу до Збройних сил Росії. Згодом, вже в Миколаєві, звільнились і повернулися назад на півострів ще понад півсотні військовослужбовців. Про підготовку та подробиці успішної операції, а також причини, що змусили частину військових піти на порушення військової присяги з Радіо Свобода говорив тепер вже комбриг 10-ї бригади морської авіації ЗСУ Ігор Бедзай.

Раніше були інструкції в статутах, що при настанні небезпеки авіація повинна бути виведена на оперативні аеродроми. Але потім, чомусь, з наших статутів це прибрали

– Після захоплення парламенту і Ради міністрів Криму (27 лютого 2014 року – ред.) всі частини, які дислокувались в Криму, були приведені у повну бойову готовність. Ми бачили, що у Сімферополі тривають захоплення адміністративних будівель військовими, але тоді такий час був, що країна вже декілька місяців жила цими захопленнями. Тому були думки, що, можливо, революційні події і до Криму докотились. Але ж це політики – розберуться. Якихось думок про те, що буде військовий конфлікт, особливо за участю іноземних військ, – в голові таке не вкладалося. В принципі, ми ще тоді почали відпрацьовувати план виведення техніки з аеродрому. Раніше були інструкції в статутах, що при настанні небезпеки авіація повинна бути виведена на оперативні аеродроми. Але потім, чомусь, з наших статутів це прибрали. Тому ще в той час, ще вкінці лютого, ми зібрали льотний склад, визначили екіпажі, поставили орієнтовні завдання про те, що, можливо, буде необхідність перебазування або в Миколаїв, або в Одесу. Було поставлене завдання заправити авіаційну техніку, екіпажі були підготовлені. Про ці заходи ми доповіли в Севастополь, заступнику командуючого ВМС з авіації. А далі чекали, як будуть розвиватись події.

– Які події змусили Вас прийняти рішення про евакуацію техніки?

– Приблизно 27 лютого у нас в Новофедорівці з’явились перші так звані «війська самооборони» – прибули на п’ятьох КамАЗах. Казали, що приїхали, бо у нас є зброя і вони переживають, що кримськотатарське населення її захопить і буде використовувати проти російськомовних. Ми розуміли, що це просто тупий привід. Тому запропонували наступне: давайте, ми будемо з внутрішнього боку паркану захищати нашу зброю, а ви, якщо так переживаєте, з зовнішньої сторони ставайте і захищайте нас, щоб «вороги» не напали.

На території гарнізону був готель Міністерства оборони Росії, вони їх і прихистили. Для нас це зручно, бо готель розташований посеред містечка і ми мали постійну можливість спостерігати за ними. Ми виставили на всіх шляхах, які були навколо містечка, рухомі патрулі на цивільних автомобілях і в цивільному одязі. Наші військові постійно відстежували переміщення військ навколо гарнізону. Тобто якщо якась колона завертала в наш бік, то відразу оголошувалась тривога, і в будь-який час доби всі прибували на робочі місця.

В той момент місцеве населення ще не було підготовлене до силового варіанту. До нас всі звикли. На той момент місцеве населення до нас дуже добре ставилось. Нещодавно якраз було свято – 23 лютого. Нас вітали і керівництво місцеве, і школи, і підприємці.

– Чому тоді ситуація так швидко змінилась?

Говорили, що у нас «нелегітимний уряд» і пропонували підняти прапор Російської Федерації. Обіцяли, що наша частина залишиться на тому ж місці, у тому ж штаті, тільки будемо отримувати заробітну платню в 3-4 рази більшу

Потім почало з’являтись командування авіації Чорноморського флоту Російської Федерації. Проводили зі мною неофіційні бесіди. Говорили, що у нас «нелегітимний уряд» і пропонували підняти прапор Російської Федерації. Обіцяли, що наша частина залишиться на тому ж місці, у тому ж штаті, тільки будемо отримувати заробітну платню в 3-4 рази більшу і служити у відповідних умовах. Я у них запитував – для чого це вам? Нікому ж не потрібні зрадники. Ми ж з вами, військові люди, розуміємо, що я порушу присягу, закони України.

Щодня ми проводили шикування особового складу всієї бригади, підіймали прапор, співали гімн. Про ці розмови я теж розповідав особовому складу, щоб не було недомовок чи недовіри. Казав: якщо хочете в російській армії служити, ну, всякі ж люди є, може вони все життя мріяли про це, дочекайтесь, коли буде можливість, звільніться з лав Збройних сил України і тоді переходьте до російської армії. Тоді ви будете чисті перед законом і перед совістю. А те, що вони сьогодні пропонують, – це протизаконно. Ви будете відповідати.

Але на той час у гарнізоні вже працювали – йшла інформаційна боротьба. А більшість ж військовослужбовців – місцеві, кримські. Вони приходили додому, а їм батьки розповідали, як добре вони будуть жити. Це призвело до того, що через місяць змінилось ставлення місцевого населення. Ті вчителі, які навчали наших дітей в школах, почали знімати українські прапори. Буквально за місяць цей потужний вплив зробив своє діло. В тому числі і на військовослужбовців.

Проросійський протестувальник знімає український прапор під час штурму військової частини в селищі Новофедорівка, 22 березня 2014 року

Проросійський протестувальник знімає український прапор під час штурму військової частини в селищі Новофедорівка, 22 березня 2014 року

​ А в той час, коли цей вплив йшов від Російської Федерації, з боку України нічого не відбувалось. Ми дивились телевізор і бачили, що уряд невпевнений, не знає, що робити. Не було якихось чітких вказівок. Хоча люди були налаштовані дуже рішуче. Всі готові були діяти. Але як діяти? Були думки відкрити вогонь. А хто далі нас підтримає, що будемо робити?

Тим більше, події, що відбувались в країні, ви ж бачили, коли під час Майдану цивільні люди приходили під військові частини. Там і поранені були, а яке ставлення було до військовослужбовців, які відкривали вогонь? Тобто люди вже були невпевнені – можна відкривати вогонь чи не можна. Який закон, на чиєму він боці?

– Ви кажете, що готові були діяти, а от у нещодавно опублікованій стенограмі засідання РНБО від 28 лютого 2014 року керівництво силового блоку заявляло про деморалізацію в лавах ЗСУ.

У нас аеродром може прийняти будь-яку авіаційну техніку. Тиждень він був вільний. Ми могли завантажувати транспортні літаки, війська могли б заходити з боку моря, бо у нас «Приморський» аеродром, сідати, захоплювати плацдарм, потім нарощувати угрупування військ, але ми жодного руху не бачили. Тому в нас не одразу армія деморалізованою була. Деморалізація почалась від бездіяльності керівництва

– В особового складу перших 2-2,5 тижні моральний дух був високий. Ми бачили, що ті люди, які приїжджали до нас зі зброєю, не знали, що робити. Бачили, що у них немає чіткого плану. Підходили люди в званнях полковників російської армії, представлялись неофіційно і питали: розкажи, що тут відбувається, ми тільки з півночі приїхали два дні тому і не можемо зрозуміти. Що за «референдуми» тут у вас? І якби уряд вжив якихось заходів…

У нас аеродром може прийняти будь-яку авіаційну техніку. Тиждень він був вільний. Ми могли завантажувати транспортні літаки, війська могли б заходити з боку моря, бо у нас приморський аеродром, сідати, захоплювати плацдарм, потім нарощувати угрупування військ, але ми жодного руху не бачили. Тому в нас не одразу армія деморалізованою була. Деморалізація почалась від бездіяльності керівництва. Штаб ВМС заблокований. Зв’язок тільки по мобільному, тобто управління штабом фактично не могло відбуватися. З Києва – «тримайтесь». Тримайтесь тиждень, тримайтесь два, тримайтесь три. Деморалізація почалась, коли військові зрозуміли, що в нашого керівництва немає жодного плану.

Українські військові залишають частину в селищі Новофедорівка, після штурму проросійськими протестувальниками, 22 березня 2014 року

Українські військові залишають частину в селищі Новофедорівка, після штурму проросійськими протестувальниками, 22 березня 2014 року

– Тобто проблема була у відсутності наказів?

– Зрозумійте, якби ми всією бригадою розпочали активні дії: хто нас підтримає, хто здійснюватиме керівництво? З ким взаємодіяти? Який план? Яке першочергове завдання, яке наступне? Так працюють військові. А просто вишикуватись у ланцюг і піти в атаку на ворога – чим це могло закінчитись? Так не воюють. У нас були підрозділи, я не хочу сказати, що вони були деморалізовані і не стані боєготовності, але їх треба було організувати і щоб над ними хтось взяв керівництво. Якийсь план дій розробив, довів його до командирів, щоб вони знали, що робити.

– І військові були готові застосувати зброю проти «зелених чоловічків»?

– Думаю, якби була відповідна ситуація, то всі були б готові.

– А що Вам взагалі відповідало командування, коли Ви повідомляли про блокування?

– Спілкування було приблизно таке: ми доповідаємо, що до нас прибули люди, які поставили ультиматум і хочуть, щоб ми здали зброю. Що нам робити? У відповідь – поки що вказівок жодних немає. Наступний день – у нас знову блокування. Невідомі вимагають переходити під прапор Російської Федерації. Так, так, тримайтесь. Були і з Києва дзвінки від керівництва: тримайтесь, буде політичне рішення. Ну от ми й тримались, чекали, коли буде рішення.

Коли зрозуміли, що час виводити техніку?

Я ж сам навчався у військовому училищі в Росії, в мене там дуже багато друзів було. Жили у Криму, де дуже багато росіян, тому, звісно, звикли сприймати їх як братський народ. Якось у голову не приходило, що братський народ прийшов і буде настільки радикально діяти

– «Бельбек» був захоплений першим – ще тоді прийшло усвідомлення. Але була неясність ситуації. Хто ці люди? Як буде реагувати наше керівництво? Розумієте, я ж сам навчався у військовому училищі в Росії, в мене там дуже багато друзів було. Жили у Криму, де дуже багато росіян, тому, звісно, звикли сприймати їх як братський народ. Якось у голову не приходило, що братський народ прийшов і буде настільки радикально діяти. Але ми подивились на ситуацію, яка відбувається в «Бельбеку» і прийняли рішення, щоб уникнути захоплення техніки, виконати переліт на територію материкової України. Про це ми теж доповіли керівному складу. Мені відповіли – приймай рішення, зможеш – виконуй.

Але були певні нюанси. Ми не знали, яка ситуація в Євпаторії з полком протиповітряної оборони, повз який треба було виконувати політ. Не було впевненості, що вони не захоплені і контролюють повітряний простір. Тому я сказав, що все зроблю, однак не буду нікому говорити, коли, де і як. Щоб не було витоку інформації.

– Ви не довіряли командуванню?

– Звісно. На той час товариш Березовський( контр-адмірал Денис Березовський, командувач ВМС України, що був призначений на посаду 1 березня 2014 року, а вже 2-го перейшов на сторону росіян – ред. ) вже проявив себе. Тобто повної впевненості не було. Але, наприклад, заступник командувача ВМС з авіації Василь Черненко, на той час він був полковником, я знав, що цій людині можна довіряти.

Літаки Бе-12 10-ї бригади морської авіації ЗСУ на військовому аеродромі «Кульбакине», місто Миколаїв

Літаки Бе-12 10-ї бригади морської авіації ЗСУ на військовому аеродромі «Кульбакине», місто Миколаїв

– Проводити евакуацію техніки було Вашим рішенням чи Вам наказали?

Ми ж знали, що вони прийшли на «Бельбек» і накидали в двигуни каміння й піску, після чого – літак мертвий. Дуже не хотілось, щоб наша техніка стала мертвою. І коли вона успішно вилетіла, ми знали: те, що ми любимо – живе

– Ініціатива була наша. Ми помітили, що в той час кількість росіян зменшилась, вони постійно перебували в готелі і були під нашим наглядом. Ситуація дозволяла виконати завдання. А те, що це необхідно робити, було зрозуміло всім, бо деякі частини вже активно блокувались. Авіаційна техніка дуже ніжна і наземних атак не любить. Це було наше слабке місце. Ми ж знали, що вони прийшли на «Бельбек» і накидали в двигуни каміння й піску, після чого – літак мертвий. Дуже не хотілось, щоб наша техніка стала мертвою. І коли вона успішно вилетіла, ми знали: те, що ми любимо – живе. А далі самі якось розберемось.

– Розкажіть, як готувались до вильоту?

– В той день зібрали екіпажі і повідомили, що через одну годину всі одночасно вилітаємо. Тільки вертольоти злітають зі стоянок , а літаки за мінімальний час запускаються і вирулюють на смугу. Йдемо в режимі радіомовчання і на гранично малих висотах через море, виходячи з зони дії ППО. Визначили також сигнал – одне слово, яке я мав сказати в ефір, після чого всі повинні розпочати запуск і зліт. В льотчиків була одна година. Вони ще встигли збігати додому і взяти особисті речі. О десятій годині вони отримали завдання, а об 11-й я дав їм сигнал по радіо.

– Яким було це слово?

– «Поехали!»

– Була якась реакція з боку росіян?

– Наскільки я розумію, нам пощастило ще й з тим, що їхнього старшого тоді саме викликали кудись на нараду. Коли всі почали злітати, він мені подзвонив з запитанням:

– Це твої полетіли?

– Мої.

– Вони повернуться?

– Я думаю, що так, але, мабуть, не сьогодні (сміється – ред.).

– Вони просто не встигли завадити?

– Коли вони виїхали з готелю, там їзди до аеродрому менше кілометра, то всі вже полетіли. Вони просто не чекали цього. Часу їхньої реакції для екіпажів було вдосталь, щоб виконати запуск і зліт. Тобто вони вже зрозуміли, що не встигли і активно не реагували.

Вертоліт Мі-14 10-ї бригади морської авіації ЗСУ, військовий аеродром Кульбакине, Миколаїв

Вертоліт Мі-14 10-ї бригади морської авіації ЗСУ, військовий аеродром Кульбакине, Миколаїв

– В повітрі небезпека зберігалась?

Аеродром «Гвардійське» – це «російський аеродром»

– Була звісно. Аеродром «Гвардійське» розташований на відстані 40 кілометрів від аеродрому «Саки». Аеродром «Гвардійське» – це «російський аеродром». Ми знали, що там є бойові вертольоти, які можуть виконувати перехоплення. Наші ж – вони протичовнові, тому мають тільки протичовнове озброєння і не призначені для ведення повітряного бою. Але ми знали, що у нас є ось цей час реакції: поки вони отримають інформацію про зліт, поки екіпажі їхні приготуються. У нас був гандикап, який вони могли не здолати.

Тому небезпека, звісно, була. І говорити, що ми все це спокійно виконували – це теж неправда. Дуже переживали за ті екіпажі, які пішли. Бо, коли ти сам виконуєш – це одне, а коли ти людей туди послав і вони пішли мовчки, а ти не знаєш, де вони, що з ними…Тому ми просто рахували кілометри, які вони мусили пройти і час. І лише через годину-півтори, коли з’явилась інформація, що вони вийшли на аеродром «Кульбакине» і почали сідати, то якось спокійніше стало.

– А не було сумнівів у правильності прийнятого рішення у зв’язку з небезпеками?

Це вже не секрет – три командира екіпажів вертольотів, які виконали переліт, в подальшому повернулись до Криму і залишились у російській армії

– В будь-якому разі мені про це ніхто не сказав. Але це вже не секрет – три командира екіпажів вертольотів, які виконали переліт, в подальшому повернулись до Криму і залишились у російській армії. Але на той час поставлене завдання вони виконали.

– Ви думали про те, чому вони прийняли таке рішення?

– З одного боку була розхитана ситуація в Україні, коли люди невпевнені, що буде далі. А з іншого боку Російська Федерація пропонує зарплати, квартири, пенсії, одяг, їжу і так далі. І для багатьох людей це спрацювало. З одного боку невпевненість у владі, а з іншого – сильна країна, у якої одна з найкращих армій світу. Чому ж не піти туди й не послужити? Що ж це я все життя у злиднях буду жити, якщо я можу виконувати ту ж роботу, але за інші гроші. Можливо, вони так міркували.

Українські військові залишають частину в селищі Новофедорівка після штурму проросійськими протестувальниками, 22 березня 2014 року

Українські військові залишають частину в селищі Новофедорівка після штурму проросійськими протестувальниками, 22 березня 2014 року

– Скільки всього людей з бригади перейшли на службу до Збройних сил Росії?

– Приблизно 70 відсотків. Нас було 900 осіб у бригаді. Більш ніж 300 вийшли, але з них ще 50 потім в Україні звільнились і повернулись до Криму жити. В різних людей були різні обставини. І батьки, і дружини в Криму залишались. Тобто були люди, які не зрадили присязі, але через різні обставини вони вийшли, припинили службу в Збройних силах України і повернулись до Криму жити.

– Яке Ваше особисте ставлення до військових, що зрадили присязі?

– Взагалі ніяке. Де-факто, я навіть деяких людей міг назвати друзями, бо ми багато років разом прослужили, виконували льотні завдання і ризикували разом, будучи в одних екіпажах. Ми були достатньо близькими людьми. З іншого боку, вони порушили військову присягу, вони зараз служать в армії, яка є агресором в нашій країні, допомагають тим людям, які вбивають їхніх колишніх співгромадян. Вони ж не могли за один день з хороших людей перетворитись на поганих. Тому я стараюсь про них не думати. Знаєте, час він всіх розсудить і все поставить на свої місця. Це вже відбувається.

– Як думаєте, чому так багато людей з бригади виявились готовими порушити військову присягу?

– Якщо людина живе в країні, де вона впевнена у своєму майбутньому, де знає, що завтра прокинеться і піде на роботу, що там вона заробить гроші, на які зможе прожити сама і прогодувати своїх дітей, знає, що у цій країні всі люди мають свої права та обов’язки, тоді вона буде дорожити своєю країною. А якщо людина все життя перебивалась від зарплати до зарплати і знає, що в цій країні є люди, яким можна все, а є ті, кому не можна нічого, тоді він подумає: а може не потрібно такою країною дорожити? Може така країна не потрібна нікому, щоб її захищати? Навіщо захищати країну, яка не забезпечує майбутнього твоїм дітям? Якщо говорити великі слова про патріотизм і в цей же час людина не впевнена, що все, що відбувається в країні – це правильно, тоді навряд чи скаже: я готовий за таку країну життя віддати.

Військова авіатехніка 10-ї бригади морської авіації ЗСУ на аеродромі «Кульбакине», місто Миколаїв

Військова авіатехніка 10-ї бригади морської авіації ЗСУ на аеродромі «Кульбакине», місто Миколаїв

– Але ж і перед Вами цей вибір стояв, а Ви прийняли інше рішення.

Так, я не зрадив. Але я вірю, що зможу змінити щось в цій країні. І я цього вимагаю від своїх підлеглих. Хочете в Україні нормально жити – працюйте

– Тому що це було неправильно. Є закони, які потрібно виконувати. Якщо всі будуть виконувати закон, то все у нас буде добре. І коли він буде один для всіх. Так, я не зрадив. Але я вірю, що зможу змінити щось в цій країні. І я працюю над тим, щоб наша частина була максимально боєготова, бо це моя робота і я повинен виконувати її нормально. І я цього вимагаю від своїх підлеглих. Хочете в Україні нормально жити – працюйте.

– А не було тих, хто шкодував, що вирішив виходити на материк?

– Так не казали, але в мене був військовослужбовець, який вийшов, звільнився, повернувся до Криму і вступив на службу до російської армії. Фактично, він вчинив відповідно до закону і ми не можемо йому нічого пред’явити. Бо він вийшов у встановленому законом порядку, звільнився зі Збройних сил України, як вільна людина повернувся в те місце, де йому хочеться жити, там вступив до збройних сил, в яких йому хотілося служити. Так, зараз він служить в російській армії, але перед законом, перед Україною він чистий. Правильно я кажу?

Формально, так. Але, мабуть, якби йому в Україні створили нормальні умови, то він би вчинив інакше?

– Так, у нас були бесіди. Я йому казав: може не будеш так робити? Ти досвідчений фахівець і потрібен мені. А він запитує: квартиру дасте? Я кажу, щоб трохи почекав. Він почекав місяць, а потім знову: квартиру дасте? Ну, і на цьому наша розмова закінчилась. Є люди, для яких побутові питання важливіші, ніж моральні. Є більш ідейні, для яких слово «батьківщина» – більше, ніж просто слово. Люди різні.

Фото для публікації надані Андрієм Ракулом, Валентиною Охлопковою та Олександром Гончаровим

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG